Нам здається, що ми дорослі вже,
Що багато вже чого знаємо
Й сірі смуги значущості
В голові у себе шукаємо.
Кожен автор є долі іншої,
Бо свою творити не хочеться,
Лезо пер наточивши тишею,
Написати поему проситься.
Та не з власних життєвих записів,
А з шпаргалок чужого горя,
Пропускаючи правду написів
У безодні людського моря.
Це вважається допомогою
Відшукати «потрібне» рішення,
Щоб чиясь проблема тривогою,
Не зазнала суттєвого збільшення.
Але варто, мабуть, задуматись:
« Ми ж нахабно у когось списуєм!»
Не своє творити збираємось,
А чуже руйнуємо відчаєм.
Сіре слово про вартість долі
Розлітається в наших вчинах,
Де для правди не має ролі,
Як в спектаклі тіней на ринках.
То потрібно таки спинитись
Й запитати себе задумавшись:
«Чи кістки будуть далі митись,
Чи писати своє, позбувшись..!»
цікаво
