Тобі не потрібні мої вбогі вірші,
банальні у мене сюжети.
А я написати хотіла тобі,
один вірш аж надто відвертий.
Ким стала вона,
й ким була ще до тебе?
Мені цього точно не знати.
Та бачу, як псом біля ніг твоїх в'ється
себе заточивши за грати.
Вона утирає щось біле з обличчя,
до ванної ходе вмиватись.
Ти ж просто диктуєш,
коли одягтися, або навпаки - роздягатись.
Вона тисне пальці свої за спиною,
на грудях тягар мовчання.
Я бачу як гидко їй куштувати
твоє чоловіче кохання.
Але не зважай,
і люби як раніше.
Бери її часто й багато!
Набридне - відпустиш,
а може, комусь захочеш її дарувати.
Я бачила мітку ще свіжу, м'яку.
На спині горіла у неї.
Ти так позначаєш, як справжній король
свої найцінніші трофеї!
Тобі не потрібні мої вбогі вірші.
Здається, я це вже писала.
Але тільки ти знаєш, ким я була...
І ким після тебе стала.
Яке брутальне кохння...
