Скорботна ніч на наше ранде-ву,
не можу підвести на тебе погляд,
пригнічення закинула в пітьму,
і байдуже стає, що ти є поряд.
Мовчання обнадіює серця,
та морок обезсилив сподівання,
твій дім для мене як сира тюрма,
згнило у нім простужене кохання.
По ніжній шкірі холод промайнув,
тремтиш, та не від нього, а, від страху,
подарок мій у прірву скель жбурнув,
вже не минути цих стосунків краху.
Сьогодні не з'явилися зірки,
без них на небі пустота безжальна,
немає сил, лиш втрачені роки,
ця ніч для нас обох стала прощальна.
Що було рідним то тепер чуже,
а скільки нервів втратили даремно,
літають ще сніжинки де-не-де...
не доторкайся, це вже неприємно.
Для чого ти порушив тишину?
Від мого крику створене відлуння,
пусти мене, однаково піду,
і не подіють жодні умовляння.
Казала ж не пускай на вітер слів,
та не сприймав мене ти як належне,
вже не розкажу всю тривогу снів,
щаслива я, бо більше не залежна.
Піду без сліду, навіть не шукай,
та власне, це тобі і непотрібно,
на публіку комедії не грай,
з твоєї сторони це буде підло.
Не думай повертатися у слід,
минуле не приходить на сніданок,
моя душа як кришталевий лід,
з тобою не зустріне вже світанок.
ID:
468168
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.12.2013 16:09:59
© дата внесення змiн: 24.12.2013 16:09:59
автор: Чуточка Божевілля
Вкажіть причину вашої скарги
|