До знахаря прийшла жінка, допомоги просить:
- В мене дуже зла свекруха. Натерпілась. Досить.
Я ще хочу з чоловіком спокійно пожити,
А її, зміюку кляту, чимось отруїти.
Допоможіть мені її, відьми, скоріше позбутись.
Я благаю вас – продайте якоїсь отрути.
Мудрий знахар, старий лікар, сумно так поглянув:
- Дам тобі отруту, доню, й досить непогану.
Виніс з хати, й простягнув їй маленьке відерце:
- Оце зілля, що впливає на роботу серця.
Тільки цей процес, щоб знала, доволі тривалий.
Довгий час буде потрібний, та результат вдалий.
Відвернути щоб підозру від себе самої
Ти повинна притриматись лінії такої:
Щоб ніхто не зміг сказати, що це ти вчинила -
Ти повинна для свекрухи стати чемна й мила.
Ти повинна поступатись думкою своєю,
Стати їй ніби дочкою, поріднитись з нею.
- Все зроблю, сказала жінка, щоб свого добитись,
Намагатимусь весь час цей свекрусі годити.
Так і сталось… Жінка поїть трунком тим свекруху,
А тим часом ближче й ближче Їй стає по духу.
Суперечки обминає, годить і плекає…
Через місяць вже свекруха всім розповідає:
- Яка ж була зла невістка, а якою стала!
Наче янгол зійшов з неба, зараз таких мало:
І ласкава, і терпляча, уважна, й кмітлива.
Що таку невістку маю – я така щаслива!
А невістка як почула ці її розмови –
Серце наче зупинилось і забракло мови…
І до знахаря швиденько вона прибігає:
- Дайте щось проти отрути, та скоріш, благаю!
Я й сама уже не рада, що таке вчинила,
І, здається, я свекруху майже полюбила.
Старий каже: - Не журися, я знаю, як бути.
Не помре твоя свекруха – не було отрути.
Прості спеції продав я тоді у відерці.
А отрута, моя доню, була в твоїм серці.
Дуже гарно виклали цю притчу! 
