Коли ти йшла від мене назавжди, ти забула свою рукавичку.
Білу, з цікавими сріблястими цятками.
Коли ти йдеш назавжди, не варто залишати частинку себе.
Але без цього ніяк.
Не повертатись же, так?
Без цього ніяк.
Іноді щоб знайти хороший вірш, доводиться перечитати сотню.
Іноді щоб знайти хорошу людину, доводиться довіритись сотні.
Мабуть тому я так радів, коли знайшов тебе,
Жінко у рукавичках!
Бо ти була єдиною, кого мені не хотілося вбити зранку,
Коли я тільки прокидався, а ти вже співала на кухні,
Готуючи для мене яєшню і хороший настрій.
І ти була єдиною, від кого я не тікав вечорами,
Коли ми тримались за гітару і за руки,
І при цьому навіть виходило грати.
Але ось ти пішла від мене назавжди.
Лишила тільки рукавичку, і ту - випадково.
Білу, з цікавими сріблястими цятками.
Ми завжди лишаємо рукавичку, коли йдемо навіки.
А в рукавичці ти лишила мені трохи надії.
Повертайся.
Гарно і дуже сумно
