ти знаєш, мені так лячно,
залишся зі мною,
не їдь,
я завжди ловлю твій слід,
коли розчиняєшся в морі
вогнів за вікном.
ти знаєш, мені цілком
вистачило б і вечора,
якби все це не виглядало
втечею
від таких простих аксіом.
наприклад, замерзши вночі
грітися у обіймах.
чи мати спільні ключі.
і взагалі все - спільне.
ти знаєш, було б надійно.
як би було надійно!
якби ж так було...
я знов відчиняю вікно,
в долоні збираю сніг.
я знову ловлю твій слід.
знову.
Марина Смагіна
http://vk.com/smahina
