Розкаленим асфальтом мов печаттю
Мені клеймили йти в далекий шлях,
Де всі мене чекають із завзяттям,
І звідкіля немає вороття…
Та ще не час! Мені ще не пора!
Моє життя ще не скінчило ходу,
Чекають мене рідні іздаля,
Зустріти маю не одну пригоду,
Сім’ю створити також мрію я…
«Однак усе перевернулось
Залізний кінь зламав хребта,
А його вершник без шолому
Лежить й чекає забуття…»
Ось чую звук мотора, тихий гуркіт,
Хтось дихає мені в чоло,
і хочу вже поворухнутись,
але не можу я цього.
Відкрию очі - і не бачу
ні кольору, ні блиску дня,
тоді тихенько собі плачу,
немов ображене дитя.
Мене тримають стальні пута
й пітьма кругом оповила…
Я хочу піти звідси, люди!
Верніть мені моє життя!
Не треба роскошу, ні слави
Не виганяйте чужака!
Благаю поверніть оправу
Розбитого мого буття!
Багато втраченого часу…
Багато сплинутого дня…
Багато згубленого раю…
І мало прожито життя…