А я непроти бути морською зіркою,
Лежати спокійно на березі моря
Й не знати якою може бути доля ѓіркою
І взагалі не знати ніякого горя.
Я буду ніжитись в теплих хвильках
І буде байдуже чи там сонце, чи хмари,
Бо опинюсь я в дитячих долоньках
І забуду про різні казкові примари.
Рахуючи тихо промінчики сонця,
Занурюсь поглибше на дно океану,
І визирну з нього, як із віконця,
Щоб почути нічну тишу жада́ну.
Лежатиму так я роки за роками
І доля, мабуть, здасться дивною,
Бо замість спогадів - одні плями
Тоді я не проти буду стати людиною.
