« І повіє огонь новий
З Холодного Яру»
Т. Шевченко
Немає страху.
Є лиш біль і щем,
і об свинець розбилася надія,
аби не опалила нас вогнем
за нашу волю братня істерія.
На небі мало виморених душ...
Потрібні сотні й тисячі під кулі
за інтереси партії минулі,
за панування карликів-чинуш...
Небесна сотня.
Як не обіднити
і не заговорити імена
героїв, що стояли, як стіна,
в бою супроти ката-московита?
Така є правда.
І не додаси,
і не віднімеш полум’я і стужі,
і не оскаржиш, – Господи єси,
зніми з хреста розп’яті юні душі.
Але за що,
не відає ніхто.
Але чому –
на вівтарі свободи
повинні заплатити майже сто
із тих, що найпотрібніші народу?
І на віки залишиться в серцях
небесна варта янголів-героїв,
що волю відстояли у боях,
і відкупили всіх своєю кров’ю.
І хай же тільки спробує орда,
що зазіхає знову на свободу,
посунути із півночі чи сходу.
Як повінь, як звитяга молода,
їх змиє в море весняна вода
народженого в лютому народу.
Майстерно, друже!!!
