От так і трапляється: ми переходимо межі.
Зібрали себе і спустили по мокрих стінах,
Наслухались тиші, напились обмежень
На цьому і згасли останні краплі терпіння.
От так і буває: ти знову раптово зникнеш.
У тебе, напевно, якісь невідкладні "інші"...
я трохи втомилась, змінилась, звикнеш...
Я трохи померла, промерзла, віриш?
От так і живемо: щодня дублюємо війни.
І ті, хто не чує, напевно, бояться крику.
З тобою, напевно, за гратами вільно.
З тобою, мабуть, у снах так вже тихо...
