Повелося мовчати і годі
Не пора марно світла шукати
І в собі щось тонке виплітати
У бажанні нової пригоди
Так не гоже думкам пустувати
Як рукам без важкої роботи
Матерям без любові турботи
Що не можуть синів не чекати
Не дозволю слабкому пориву
Замінити обличчя на сльози
Не потрібні вони наче грози
У спокійну ранкову годину
Як не вартий знущання не бійся
Як страждання приносиш – скидайся
Самотиною, більш не вагайся.
Над собою працюючи смійся
