Одним ранком весни, коли радість засліплює очі
І сріблясті росинки цілують найпершу траву,
Буде новий початок й я скажу собі впевнено «хочу»,
Я знайду себе після частих безнадійних «ау».
У вікно моє стукати буде найбільш нетерплячий,
Найбільше далекий, та, мабуть, найближчий з усіх.
І я відчиню йому й довгу розлуку пробачу.
Він скаже:»Ну здрастуй!» і осадом випаде в сміх.
Він зайде в кімнату омріяним вітром свободи
З букетом підсніжників і з гіркотою душі.
Він сам є життя, як весною схвильовані води,
Він так обнімає, що просиш, щоб не задушив.
Йому буду я, ніби інша, не та, що раніше,
Йому буде чай мій здаватись зовсім не смачним.
Та нам буде легко. Солодко. Й наче жвавіше,
Вбиватиме кашель, смачні вітаміни і дим.
З ним буде весь день й навіть вечір, коли так грайливо
Наспівують вулиці в сто голосів диво джаз.
І я буду вперше по справжньому,мабуть, щаслива
Ізнов засоромлюсь зірок, проводжаючих нас.
А він попрощається бігло цілуючи губи
І ніч перетвориться в теплу таку і ясну.
Наївно повірю, що хтось мене все-таки любить.
Натхнення моє, що заповнить собою весну.
