Подарувала доля мамі трьох синів:
Вродливих, статних, синьооких.
Опорою надійною були вони старій,
Чекала з радістю від них онуків.
Пішов в Афгані один… Додому повернувся
У цинковій труні, два подвиги звершивши.
Другий пообіцяв: «Матусю, я вернусь,
За брата мушу справу довершити»
Чекала мати довго й по війні,
Та не було від нього навіть звістки.
Пропав раптово в чужій стороні,
Не знати , чи повернеться він звідти.
Найменшого оберігала, як могла,
Кричала: «Не пущу! І не надійся!»
Та мовив він : « Поки іде війна,
Спокійно вдома не буду сидіти»
Пішов і не вернувся. Ковила
Густим килимом сон його накрила.
Ох , де взялася проклята війна,
Що хлопцям молодим вік вкоротила.
Було у матері аж три сини…
