Майдан іще не бачив стільки квітів,
не відчував ще так багато сліз,
Їх рознесе по світу білий вітер,
холодний, безпощадний серцеріз..
Кліщами вириває душу з тіла,
і, мов ганчірку, крутить, щоб навік
запам*ятав з нас кожен цю годину,
коли ураз замкнулись сотні пар повік.
Дивіться, крадії і казнокради,
покайтесь, зрадники і брехуни!
у когось брат і син помер за правду,
а не за ваші пишні гаманці!
І вітер цей, пронизливо-пекучий
Іще не раз нам спогад принесе.
Задумайтесь усі! час неминучий,
як кожен свою кару понесе.
Майдан іще не бачив стільки квітів,
і кров з його лиця уже не стерти,
І доти буде нація ця жити,
допоки люди не боятимуться смерти!
