Залишилось не так багато часу,
Втрачаю зовсім розсуд я,
Та в пам'яті лишу одну окрасу,
Що дала спробувати смак життя.
Ніхто не хоче мати діла,
Із одурівшими і хворими людьми,
Чорна смуга в моє життя влетіла,
І не залишила нічого крім пітьми.
Всім однаково, хто ти і що,
І зовсім всім начхати на твої слова!
Для них ти не людина, ти ніщо,
В тебе ж хвора голова!
Іди собі ти друже, погуляй,
Навчись ти грамотно писати!
Зроби як всі, на них начхай,
Такими як вони не зможеш стати!
Твоя душа непотрібна ні для кого,
Хоч вбийся ти, чи пропади,
Не вимовить ніхто словечка і малого,
Всі забудуть тебе назавжди.
А ти все мрій, все жди життя нового,
Нічого вже не буде, геть іди,
Для тебе все невимушено строго,
А ти дурний надійся й жди!
Забув я про обійми щирі й теплі,
Слова кохання втонули у болоті,
Критики мої все більше стають нестерпні,
Життю не радий, та померти проти.
За світло дякую тобі,
Шкода що його було зовсім мало,
Хай таланить тобі по житті,
Мене ж усе вже в край дістало.