|
Ти ніколи не дочитаєш до кінця те, що я пишу. Для тебе це все одноманітно, монотонно. Не зрозумілі для тебе почуття і переживання. Чесно, скажу тобі, це й не дивно. Я навіть сама не впевнена чи завжди розумію те, що пишу. Не хочу тебе навантажувати своїми переживаннями. У тебе напевно й без мене вистачає речей про, які можна було б замислитись. Навряд чи ти колись прочитаєш це, тому писати не так страшно. Хоч знайомі ми так вже й давно, але за ці 4 місяці, що ми разом я вже встигла помітити, що ти ніколи недочитуєш до кінця пою писанину, або принаймні так кажеш. Хоча, не важливо. Я знаю тебе, ти всеодно не звернеш на це уваги, або як завжди зробиш вигляд ніби тебе це аж ніяк не обходить.
Напевно це звучить дивно, але я боюся тебе. Мені страшно тебе ненароком розбудити, або навіть коли необхідно, я всеодно боюсь і тягну до останньої хвилини. Прокинувшись ти починаєш щось бурмотіти , дивлячись на мене таким заспаним поглядом, що аж саму хилить до подушки. Ти в черговий раз робиш мене винною що проспав останній автобус і тепер знову доведеться йти пішки. Чесно, я б тебе збудила. Але ж я так боюся тебе злити. Мені здається, що коли ти злишся на мене, то це на довго і неодмінно означає, що між нами все скінчено. А я ж так не хочу тебе втрачати. Я якось, неочікувано сама для себе, занадто сильно закохалась в тебе.
Чесно кажучи, спочатку я думала, що з цього геть нічого не вийде. Ти одразу, майже з першого дня вказав на мої недоліки, які тобі вкрай не подобаються і чітко дав зрозуміти, що їх треба позбутись. Чиодин, хотів мене змінити. Як на мене то це безглузда втрата часу. Я всеодно впираюся ногами і руками, я ніколи не покину своїх рідненьких «поганих звичок». Думала що не покину. Покинула. З дитинства найбільшою цінністю для мене була воля. Свобода, яку в мене ніхто не має права забрати. Ніколи не любила і досі терпіти не можу коли мені вказують або забороняють. Але разом з тобою в моєму житті з’явились «НІ», які мені здається я люблю більше ніж свободу. Сьогодні я просилась на концерт, але ти мене не відпустив, ти казав «НІ». І знаєш, я вдячна тобі за ці дві букви. Адже ти хвилюєшся за мене, звичайно ти мене нікуди не відпустиш, коли я хворію. Не відпускає. Хвилюєшся. Я тобі не байдужа. Кохаєш.
Якимось дивним чином тобі вдається мене втихомирити, заспокоїти. Сама по собі я доволі невгамовна та незалежна. Нещодавно одна з подруг сказала, що на її думку мене взагалі неможливо образити. Проте ні, мене може образити кожен. Все залежить від того чи сприймаю я їх слова, чи ні. Взагалі сприймаю я все сказане, але не завжди вважаю за потрібне на все почути реагувати. Як на мене це безглуздо. Поряд з тобою я почуваю себе геть зовсім по іншому. Особливо, коли ти на мене ображаєшся. В наших сварках безглуздо шукати винних, це всеодно буду я. Не знаю чому, але так завжди виходить. Я ніби мале кошеня впираюсь тобі в спину чи шию носом і обіймаю. Ти відкидуєш мою руку, відсуваєшся від мене, як завжди навіть слухати не хочеш мої вибачення. Я знаю, що винна. Але ж не заслуговую, щоб через якусь одну безглузду фразу, бути відкинутою, як бездомне кошеня. Багато хто б на моєму місці вже розвернувся б і пішов геть. Але не я. Все одно тулюсь до тебе, я сподіваюсь, що ти врешті обіймеш мене. Знову відкинув мою руку. Більше не обіймаю, але ж так хочеться. Боюся тебе злити. Я засмучена, адже я так тебе люблю, а ти мене, ніби в зливу пса виганяють надвір, відкидаєш мене від себе. Мені холодно і щось щемить в грудях. Проте я знаю цей дощ мине. Ти міцно-міцно мене обіймеш і більше ніколи не відпустиш.
ID:
491019
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.04.2014 23:03:46
© дата внесення змiн: 07.04.2014 23:03:46
автор: KiaMyr
Вкажіть причину вашої скарги
|
