у цьому просторі умовностей багато,
багато тонкостей нічних,
думок, які нав’язливо, мов тіні,
вітають тебе кожну ніч…
у просторі немає зайвих подихів,
і жодних зайвих кроків….
і танго в цьому просторі – під музику дощу,
босоніж на холодному танцполі...
навшпиньки, тихо так,
аби не зруйнувати тишу,
повільно так,
аби не перейти на біг,
відверто та нестерпно,
аби не заблукати
поміж примарних слів та громіздких ілюзій…
і беручи з собою лише шепіт й тінь,
крізь простір, падає душа униз,
чіпляючись за піднебесне,
у відчаї, тримаючись невидимих зірок.
цей простір все старанніше заповнює її -
ту душу і мій біль, мою illusione.
він холодом майстерно огорта
усе живе, усе, що могло бути.
той простір не святий, той простір ніби чорний дим...
від нього не втечеш,
не дінешся,
не заберешся.
доводиться блукати
думати
гадати
куди подіти всі свої speranza,
і чи лишити fede.
умовності лишаються і тонкощі нічні
поруч з думками в просторі справляють
останні дії
театральні дійства
аби лишити бутафорію й піти
лишивши тебе знову на холодному танцполі
танцювати одиноке соло.
