А це ж і правда, що весна несе життя...
Вже впав легким серпанком тихий вечір,
Зимовий, терпко-крижаний, до речі…
Вже вирина з-під снігу те сміття,
Яке і серце, й розум нам нівечить…
Вже знову світлий гомін дітвори
Сріблястим дзенькотом вдаряється у шибку,
Вишневим цвітом лине у двори,
Дарує навіть горю щастя скибку…
Він всюди, хоч у пригоршні бери!
На струнах сонних ранків вітер грає,
З промінням витанцьовує гопак,
І так дбайливо, ніжно, легко так
Із серця біль зимовий проганяє,
За це не потребуючи відзнак…
Вже чути трель дрібненьку солов’їну,
Мов плач Орфеєвої ліри, крик
Тонкої флейти… Наче садівник,
Маленька пташка сіє скрізь людину…
Ні, людяність і жаль, що в неї зник.
Весна, весна, весна… І вщерть долоні
Набрала я тієї вже весни!
І квіти, й трави, й волошкові сни
Віночком запашним голублять скроні,
Мене у невідомість мчать вони…
12.03.14
