Василина любила думати думки. Особливо у громадському транспорті. Це було її відмінною рисою, принаймні, вона так вважала. Їй здавалося,що вона мала особливі думки,не такі,як у всіх людей і це різнило її з поміж інших. Звичайно,наші думки завжди особливі; ніхто, ніколи до кінця не довідається, що насправді ховають глибини нашої уяви і це, на Василинин погляд, була найважливіша причина людської самотності. Але вона потайки надіялась, що винахідливі японці от-от придумають такий usb кабель, один кінець якого, встромляєш в комп’ютера, а інший собі у голову і тоді… «тоді я не помру самотньою» - думала Василина.
Найбільше Василина любила роздумувати на всілякі філософські теми. Про сенс життя,наприклад. Ця тема вже не одне тисячоліття мучить світових філософів, не обійшла вона й Василину. Під час однієї зі своїх подорожей громадським транспортом їй раптом здалося, що ось воно людське єство: « є люди-тролейбуси, які народжуються, вчаться, працюють потім ідуть на пенсію,а потім… смерть. Все. Є пункт А і пункт В. і більше нічого. А є люди-маршрутки. Людина-маршрутка це зовсім інший етап психологічного розвитку! Звісно і у неї є свій маршрут, на те вона і маршрутка, але на відміну від тролейбуса,як що маршрутці раптом набридне її триклята дорога, вона може в будь-який момент попрямувати у іньшому напрямку, в якому їй лишень заманеться! Чи виїхати на тротуар, або й взагалі з’їхати з мосту у воду. Люди-тролейбуси такого не можуть. Я людина-тролейбус . » Подумала Василина,а кондуктор як раз оголосив зупинку «Пункт В».