Чи знаєте ви, коли цвіте папороть? На Івана Купала! Мабуть, так, але ніхто цього не бачив. Я думаю, що папороть зацвітає тоді, коли серце відкрите для любові. І саме у серці закоханого чи закоханої ця квітка кохання й цвіте. Хочете заперечити? Спробуйте. Перепитайте закоханих. Отож бо!
Просто така думка… Чув?
«Кохання важко пояснити… та кохати може кожен!»
Кохання і є рушійною силою цивілізаційного поступу людства. Тим, заради чого робиться безліч героїчних вчинків та безумних дурниць. Не потрібно боятися. Не потрібно оглядатися назад та роздивлятися навсібіч – якби хтось там чогось та не сказав… Адже, це політ з квіткою папороті в руках! Треба летіти… До сонця, до неба, до серця обраниці чи обранця… Летіти у своїх мріях. Падати… Іноді боляче. Іноді нестерпно боляче... Але вставати і знову розправляти крила до тих пір, поки цвіте у серці папороть.
А якщо - вибух емоцій, які переповнюють все єство, та так, що здається серце от-от розірветься, як наступальна граната на тисячі дрібних скалок – слів, поглядів, зітхань, поцілунків і ще безлічі чогось… Старі мольфари називають це флюїдами кохання.
А якщо це не всі помічають? Якщо не всі дослухаються, бо не чують? Особливо той чи та один-одна. Не чують шалений крик твого серця? Глухі?!!
Просто така думка… Бачив?
Береш в руки цей щоденник і читаєш. Це закарбовані на папері скалки закоханого серця на тлі сяйва квітки папороті. Будь обережним і уважним читачем! Чи не для тебе це писалося? Бо ти не чув! То, може, тепер побачиш. Тільки не спізнись!
