Так тихо. Спокійно. Тепло. Трошки сумно і злегка боляче. І хочеться з усієї сили вдаритися в цей терпкий біль, влитися в нього, аби він обійняв тебе, огорнув гарячими сильними руками. Так хочеться у них втонути, в його руках, відчути ту величну міць, яку він, той біль, може дарувати беззахисній істоті – людині.
Він проймає, пронизує. Ти чекаєш, доки приємна гірчинка захопить тебе повністю, доки не відчуєш майже явно її смак у себе на губах, на язиці.
Здається, ніби усе своє свідоме життя пливеш проти течії чи то намагаєшся вибратися на берег. Це стомлює, витискає з тебе усі сили. Ось зараз уже… відчуваєш – зірвешся. Зірвешся і течія понесе тебе, і не матимеш виходу. Але раптом ти бачиш, що хтось викидає тобі мотузку. Ти щосили хапаєшся за неї. Тепер ти знаєш, що зможеш втриматися – що тебе втримають. Тепер розумієш, що можна нарешті дозволити собі бути беззахисним, можна віддатися на чиюсь волю, довіритися не своїй силі, цілком і повністю, знаючи, що вона не підведе, що руки там, десь на березі, триматимуть...
І хіба біда, що буде боляче голим долоням на мокрій мотузці? Цей біль легко витримати, він навіть здається тобі чимось приємним, має терпкий смак, з гірчинкою, немов у кмину, він теплий, він огортає тебе, розпливається по тілу, занурюється у кожну твою клітинку. І так він перетворюється з тілесного болю у щось більше, глибше, значно могутніше, аніж ти сам. Йому хочеться скоритися, хочеться з усієї сили вдаритися у цей терпкий біль, влитися в нього…
Чи скінчиться це рано чи пізно? Чи скінчиться ейфорія від болю, що дарує довгоочікуваний спокій і тишу в душі?
Все рано чи пізно закінчується.
ID:
495502
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.04.2014 14:46:58
© дата внесення змiн: 28.04.2014 14:46:58
автор: ЕмоційноНестабільно
Вкажіть причину вашої скарги
|
в мене аж сльози на очах 
