Я той, хто блукає, коли набирає сили лагідна ніч.
Волт Вітмен "Пісня про себе"
Ноче солодка, теплосерпанкова!
Креслю зоряні карти життя
по твоєму покрові
Ніч травнева знає більше, ніж усі мудреці світу
Більше, ніж уся мудрість світу, вміщається
у пахощах яблуневого цвіту
осяйної весняної ночі
Я не знаю, хто я, і ти не знаєш
Якби тіні мали обличчя, воно було б моїм
Я черпаю із ночі предвічну мудрість,
Співом солов"я розфарбовуючи
хвилини, щойно минулі.
Я ношу ніч у очах
Серед білого дня вона у мені шепоче
солов"їним співом
Я знаю більше, ніж можу розказати
Я знаю менше, ніж могла би
Я знаю досить, щоб дні зшивати
нитками музики
Я не маю вже сили вибиратися на вершину світу
Серце не вміщає болю
двадцятирічного
Мені добре і тут, між пахучо-росяними травами
дивитись у небо, розписане
самоцвітними фресками
Із рук Селени пити пахучий трунок
забуття
І воскресати від дотику ночі, що кличе у небо.
30.IV.2014
