Сімнадцята весна – мільйонна зелень,
Мільйонний відблиск сотень куполів.
І – ти мільйонний, сотий, невеселий,
Не той, єдиний, що любов’ю цвів…
І я серед двох тисяч пізніх вулиць –
Двотисячна, не перша, не одна.
Та не журись, земляче мій - прибульцю,
Століття ж двадцять перше ось мина…
Мина собі… Минемо й ми з тобою,
Мов ті двохсоті в березні дощі,
Які тендітною, незримою рукою
Хрестили наші зболені плащі.
Сімнадцята весна росте без тебе:
Для тисяч – сотий! А в душі – один...
І лиш мільйони спогадів у небі
Всімнадцяте проллють нектар весни.
Шикарно закрутили сюжетну лінію, використання такої здавалося б великої кількості числівників могло зашкодити віршу, але вийшло прямо напаки - підсилюється емоційне сприйняття, акцентується увага на тому, що героям це не просто цифри - це біль, це життя
Lady Christianna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00