І знову, знову я в неволі,
Знову я в клітці. А на волі…
Ой, як на волі та хоро́ше!
Та й нащо воля, як без грошей…
Тарасе, ті прийшли часи:
З’явились бідні й паничі.
Знов в Україні злидота́ –
Народ занапастить біда!
Знову в ярмі, знову в кайданах,
Хоч мовлять речі на майданах
Про кращеє та про життя.
Не вір! Бо все це - маячня.
Хіба ж ти мріяв про такеє:
Про хазяїв і про лакеїв?
За що віддав життя своє?
Щоб краще стало битіє!
За що пройшов поневіряння?
Щоби здійснилися бажання!
А ти бажав ЇЙ розквітати,
Лихої долі уникати!
Тарасе мій, наший КОБЗАРЮ,
По струнам кобзи зараз вдарю
І так, як ти давно колись,
Заведу пісню, щоб лились,
Лились жалю і смутку сльози
У тих, хто нищить нас в морози
І в спеку в НАШОМУ КРАЮ –
На них я смуток наведу.
Нехай кати тії ридають,
Гіркії сльози проливають.
Хай проживуть НАШЕ життя,
В якому страшне майбуття!
КОБЗАРЮ! Твоя УКРАЇНА
Як та малесенька дитина,
Як та сирітка край села,
Що в бур’янах одна зросла!
Як те залякане дитятко,
Безгрішне миле янголятко.
Та лиш знущання зазнає
І плачучі, з колін і не встає…
УСТАНЬ З КОЛІН, МОЯ ВКРАЇНО!
Порви всі пута й ланцюги.
Всі матері нехай прилинуть
До своїх рідних дітлахів!
Всім покажи, що маєш силу
Й снагу до кращого життя,
Що зможеш жити ТИ красиво,
А не поринуть в небуття!!!
5, 12 лютого 2011 р.
м. Москва, після повернення з Італії