І знову цей час настане,
Прийде дванадцята година,
І я,закутавши сердечні рани,
Піду бродити десь,не повністю людина.
Коти й собаки будуть йти зі мною,
А я,підспівуючи музиці душі,
Чекатиму жаданого спокою,
Затиснутого в НЕЇ в кулаці.
Я піду йти похмурим сірим містом,
А серце линутиме вдалечінь!
До тієї,з ким поряд моє місце,
Закріплене за мною назавжди...
Допоки голова і серце б'ються між собою,
Я, поринувши в анабіоз,крокую містом
Із чорним гномом і рожевою стіною,
З туманною собакою вітаюся і курю під мостом...
Бо від кохання я шизофренію!
Не маючи можливості її обняти,
Я з диким запалом вже вкотре мрію
Як буду довго руки ніжні цілувати...
