Мої думки – то паперові квіти.
Я їх складаю у комоді поруч з ліжком.
Щоб зберегти напам*ять найцінніше,
А потім роздивлятися їх тишком.
Мої думки – душею оповиті,
Я їх вичавлюю віршами на папері.
А у відчинене вікно сміється квітень…
Весна самотньо стукає у двері.
І я – схвильована, замріяна думками,
Зірвуся з місця, ніби в забутті.
І над підлогою кружлятимуть рядками –
Віршами списані поволі ті листки.
І ніжним дотиком до схованих листів,
Відчувши щось пекуче в грудях, зліва, -
Кімнату заполонить купа слів
Таких звичайних… алЕ НАДважливих.
Я залишуся в них – відвертою, живою…
Як сповідь серця, як той крик душі.
І переллюся щирою сльозою,
Свій смуток заховавши у вірші.