Моє коріння польського роду,
та виріс я на Україні
і тут для мене стали рідні заводи,
ліси та полонини.
Опинився тут коли мені було чотири,
тут вперше в дит-садок пішов
батьку від заводу видали квартиру,
в якій з сімєю досі і живу.
Якби залишився в Віслі,
можливо би поетом і не став
протирав би джинси в кріслі,
чи можливо наркотою торгував.
Якби доля видала аванс,
щоб самому вибирати
я б без розбумів обрав свій шанс,
й залишився тут проживати.
Спочатку було важко вивчити слова,
іноді із словником я засинав
навчанням загрузилась голова,
від нового що незнав.
Лиш у школі як уже навчався
за уроком української мови,
акцент мій трохи десь ховався
і думки вже менче сохли.
До 5 класу незнав що таке дружба
і невірилось що існує,
коли ти чужий, і за це очами судять
і позаді неправдою про тебе хтось усіх годує.
За рюкзак із пацаном вперше побився,
проте за ним пішли свої
вперше своєї крові напився,
та побачив вогнепальну зброю.
Що до голови приставив,
я очі розтирав, думав що снится
та кричав давай стріляй.
якщо ти справді вбивця.
Мені по барабану було ще
Багатьох обставин не розумів,
кенти ворожі розійшлись,
та в домівку йти я не хотів.
Згадував Польщі краєвид як колись,
виходив високо високо на гору,
де звідти бачив свою поселю,
дороги мов ті світлі коридори.
Озера... Це в памяті лишив,
та память спогад не зітре,
де перший подих я зробив,
в душі моїй завжди живе.
З почав тікати з уроків,
з мячем не розставався,
скільки же додав батькам мороки
завжди грав до кінця ніколи не здавався.
я міг ганяти навіть цілу ніч,
так мріяв футболістом стати,
та знепритомнів впавши наземлі,
там пролежав довго нікому небуло мене підняти.
я прокинувся в дома,
нічого непамятав,
після 2міс.коми,
надімною хтось уже стояв.
слухав довго його розмову,
та память холодна,
здавалось що рифма є в кожному слові,
та вставати ще було неможна.
я багато вчому вдячний другу,
що побачив мене нерухомим,
та що як чужинця несудить,
і вдячний йому в усьому.
коли невистачало сил,
він часто в дім мій приходив,
в нього багато чого навчився,
можливо він щось і в мене,
допомагав розібратись в те що снится,
про нашу хатину високо на клені.коли звязки
Він кожного дня з роботи приходив,
я місяць лежав,
та потім намилицях ходив.
час дав забути всі негаразди,
та знайти безліч знайомих,
відривавшись під гру Басти,
та весело йшовши додому.
в 8му класі в мені щось помінялось,
бачив убогих людей по вулицях,
я почав їхні долі напапері писати,
про щасливе і нещасливе життя,
де жалю багато.
змінював себе,як людину так і зовні,
вдягаючи те в чому почуваю добре себе,
відчувши до музики стільки натхненя стільки любові.
можливо в друзях став в очах дебілом,
через те що поламав стандарти,
вдягаючи реглану джинси фурік білий,
та на старах чорно-білі шнури повязавши.
я чхав на тих що відвернулись,
чи зраду по боках кидали,
я незмінюсь завжди таким вже буду,
хоч щоб хижі голови там неказали.
я уже став іншим,
і для декого напевно диким,
та я сам пізнав свою віру,
мене у колишній світ неприручити.
впевнений що ще настане час,
коли радість тебе бніме,
лиш неопускай ти руки через невдалий спроби рас,
та шукай дружне плече.
В зимі по чутя до подружки відчув,
закохався зразу
І вірю Бог дасть щастя,
і бути завжди разом.
набридає політика,
вирішують задачі дитячі,
в людей на них виникає лиш критика,
і враження що голови нулячі.
а люди в домах сидять без робіт,
надіются на кращий світ.
22 травня 2010р.
ID:
504101
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.06.2014 10:34:00
© дата внесення змiн: 09.06.2014 10:34:00
автор: Капітошкове серце
Вкажіть причину вашої скарги
|
