Вона тихо приходить із подихом вітру,
Із очей загадкових твоїх,
Відкриває безмежну свою палітру,
Доторкається рук моїх.
Вона тихо і мовчки приходить, мов ненароком,
Пробивається променем в серце,
Все наповнює тихим безмежним потоком,
За хвилину створивши озерце.
Вона тихо приходить, вона, то є ніжність,
Через дотик у душу і серце заходить,
Вона має у собі добра суміжність,
Загадковість очей її в серце приводить.
Вона тихо приходить із блиском очей,
Огортає неначе м'якесенький плед,
Доторкається подихом вітру плечей,
Ти і я відчуваєм її наперед.
