Самотній птах, упавши в небо,
Зустрів життя з невидимих сторін,
Та воно ж йому уже не треба,
Пробач, але я це все ж не він!
Я - серйозний дуже одинак,
Він же, моя протилежність!
Але сталося все дивно так,
Ми не можемо здобути незалежність.
Зі мною нудно, тихо і не так
Він - веселий, всміхнений і справжній,
Радості такий собі чудак-мастак,
Подібний високій хвилі пляжній.
Збиває з ніг і змінює людей,
Приносить щастя в їхню душу,
А сам, немов той Бармалей,
Руйнує образ незворушний.
Руйнує те, що каменем стоїть,
І захищає мою справжність,
На протязі кількох століть,
Кладе на плечі всіхні тяжкість.
А я ж ховаюсь між людей,
Боюся глянути їм в вічі,
Про мене не було статей,
І я подумаю про це ще двічі.
Не треба мені співчуття,
Я поглядів не потребую,
Бажаю лиш щасливого життя,
А вас я ніколи не відчую!
Тому що завжди тут я сам,
І не важливо скільки років,
Не зрозуміти ж мене вам,
А я вже не зроблю стільки кроків.
05.08.2014
29.08.2014
