Які нестерпні ці думки
І зі сльозами на очах – я знаю,
Що світ наш котиться згори –
униз,
Що сенс можливо ми зуміємо знайти
десь скраю.
Десь скраю – там де є і сльози, щастя й рай,
Там де нема пропасниці чи маячні й червоного заграву.
Та все ж жалкую, бо збіднів наш край
Де є моральність?Правда ж вся в канаву…
Бо і в дітей, і навіть у малечі,
В якої незахищені ще плечі,
Вона ж тільки на ніжки ще става, –
Уже запрограмована «братва».
Там всі свої, і всі як «брат за брата»,
Та тільки збоку брудом кожен облива,
Коли ти треба, то: «Будь-ласка, не лишайте»
Коли ти немічна: «Та станеш ти на ноги і сама»
Таке наше суспільство, як у клітці, у неволі,
Ба, навіть якщо сходинки усі пройти,
Ти не відкриєш ті дверцята в щастя,
Бо ти тоді не матимеш мети.
