Козак сидів на ганку біля хати,
Свята неділя, можна відпочить,
Аж раптом глянув в степ: "О, Божа мати!"
Якась ватага його полем мчить!
І простували нагло, по пшениці,
Козак шаблюку витягнув: "Не сміть!"
Пекучим сонцем виблиснула криця
І незнайомці зупинились вмить.
"Простите!, Мы немного натоптали,
Но год спустя все вырастит опять!
Издалека путь держим и устали,
Дорогу перестали различать!"
"Раз так, тоді, панове, прошу в хату!
Гей жінко! Насипай-но їм борщу!
Радий я подорожніх привітати,
Без частування вас не відпущу!"
Один з гостей аж вистрибнув:
"Ах, как нам подфартило! Будем пить!"
А інших похитав лиш головою:
"А я не собираюсь уходить!"
І за вечерею, не бавлячись словами
Ватага дружно нищила харчі,
А як понапивались до нестями -
Їх всіх поклали спати на печі.
Наївний і довірливий козаче!
Прокинутись раніше поспіши!
Не відав ти, що можуть так віддячить
За добру ласку щирої душі!
Вночі п'яниці тихо повставали,
Хазяїна зрубали в холодець,
А потім господарку згвалтували
І хату підпалили під кінець.
І Москалі наїжені й веселі
Під п'яний регіт й безтурботний спів
Поїхали до іншої оселі,
Щоб ще погостювати у Хохлів.