Монотонний цей стукіт коліс…
І немає ніякого значення…
Скільки в нас ще попереду міст…
Ми прямуємо… в Пункт Призначення…
Так боялася голосу того…
Що кінцеву озвучить зупинку…
І просила в Швидкого Нічного
Зупинитися хоч на хвилинку…
Рахуватиму сосни невтомно…
І роки… що на це потрачено…
І кондуктор… так монотонно…
Не хвилюйтесь… за все заплачено…
Він приносив нам чай так віддано…
І світився на всіх перонах…
Царства Сонного вірні піддані
Мирно спали в своїх вагонах…
Як спинити цей біг стрімкий?...
За вікном – краєвиди небачені…
І несе нас швидкий нічний…
У світи… де Усе – Оплачено…
Не впустити би тільки ключа…
Де квитки продають… в одну сторону…
І зганяю із свого плеча
Заблукалого дикого ворона…
Тільки очі твої непрошено…
Розбивають всі правила й відстані…
І світи мої… розпорошені…
Можуть стати останньою пристанню…
….і втрачаю реальності бачення…
Від твоєї шаленої близькості…
І… проскакую… Пункт Призначення…
На такій незбагненній швидкості…
Поїзд-життя... колись усі задумуємося над цим питанням... і хочеться - не проїхати... і до пункту призначення - щоб не так швидко... і гарних попутчиків... і провідників... і щоб не летіло все за вікном так швидко... Щоб встигнути налюбуватися краєвидами...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00