Прокинувшись з самого ранку,
Побачу криваву завісу в вікні.
Стрічатиме земля світанок,
Співатимуть пташки: бентежні й гучні.
Хтось тихо постука у двері,
Розіб'ються думи вщерть,
Безрадісна, тиха й печальна
За дверима стоятиме смерть.
Без єдиного звуку чи слова,
Я Богу молитву складу.
Помолюся тихенько і знову
В напівсон-небуття пропаду.
Як прокинуся,- буде вже вечір,
Знов співатимуть пташки в саду.
І прийде розуміння, та пізно,
Я його у душі не знайду.
Заточу гострий ніж ще гостріше
І щосили у груди всаджу...
Заридають печально трембіти...
Ви не гайте на мертвих часу.
І простіть усі хто як зможе,
А не зможете-не простіть.
Чи хтось зрозуміти може
Мить печалі, безрадісну мить?
Не сумуйте за мною, не треба.
Я у вічному краю весни.
І навіки, закривши повіки,
Бачу гарні і радісні сни...
