Хоч осінь і боролась за своє право володарювати, та люди ніяк не хотіли відпускати літо. + 27 говорило теж саме.
- Віро, ходімо з нами до річки. Відволічись трохи від свого піаніно. Ти бліда, як труп. Тобі потрібно сонце і відпочинок. - поставила діагноз Манька.
- Тааааак, де вона? Ось ти. Не хочу нічого чути. Ти йдеш з нами. - Ігор схопив дівчину на руки і виніс за двері.
- Ну дай я хоч переодягнусь. - благально подивилась на нього Віра.
За період перебування в гуртожитку дівчина так звикла до Ігора. Він став її підтримкою та захистом. Вона стала його музою. Так він її називав. Вони стали друзями.
- Даю тобі 5 хвилин. І ні секунди більше. А то знаю я тебе. - підмигнув їй.
Їх зібралось багато, були навіть незнайомі люди. Та в гуртожитку це не дивно. Познайомляться. Дорога намічалась довга, тому компанія вирішила зайти до магазину. Підкріпитись. Скупились на славу. Ящик пива, чіпси, горішки, дівчата забажали морозива. Повний комплект. День пророкував щось хороше. Віра так давно не відпочивала, що здавалось, забула що це таке. Просто робити дурниці, веселитись, купатись і не думати про завтра. Як їй цього не вистачало. Через годину компанія нарешті допленталась до річки. Знайшли чудове містечко під деревами, мало людей. Ідеально. Річка манила до себе хвилями. Так хотілось віддати їй свій біль. І дівчина, не чекаючи інших, прямо по дорозі роздяглась і побігла до води. Всі інші, довго не думаючи, зробили теж. Ну що ж, хай почнеться божевілля. Хтось лежав і загаряв, дехто пили пиво, звучала хороша музика. Віра сиділа на камені, зануривши ноги у воду. Краще й бути не може. та хтось заступив їй сонце. Вона вже хотіла сваритись, та обернувшись, не змогла видавити з себе нічого, крім привіт та дивної усмішки. Це був він. Віра не бачила його цілий тиждень. А часом так хотілось.
- Загаряєш? Тобі б не зашкодило. А то виглядаєш як..
- Труп? Знаю, казали вже. От виправляю ситуацію. -перебила дівчина.
- Жартуєш? Це добре.- і знов ця посмішка, ця, обволокуюча спокоєм, посмішка. - Як пройшов перший тиждень? Раз лишилась жива, значить і не так погано. - сказав Назар.
- Все не так страшно, як я того очікувала. Моментами мені навіть сподобалось. А ти з ким тут?
- Я з друзями. Вирішили відпочити. Нарешті дочекались вихідних. Це прям як манна з неба.
І в цей момент Вірі так захотілось, щоб всі зникли, розчинились в повітрі. Звучить егоїстично, та їй хотілось залишитись з ним наодинці. Пригорнутись до нього та слухати, як повільно тече ріка. Слухати його голос. Відчувати тепло його рук у неї на щоці.
- Віро, ей.- крики друзів ніби розбудили дівчину від ідеального сну, від якого не хотіло прокидатись.
- Та йду я, йду.
- Ми думали, ти втонула вже. Хотіли МЧС викликати. - пожартував Ігор.
- Я зараз прийду, я розмовляю з...- Віра обернулась, та біля неї вже нікого не було. Назар сидів за 100 метрів від неї і обіймав якусь дівчину за талію. Йому було весело і він навіть погляду не кинув. Ні одного погляду в строну Віри.
- З ким? З Нептуном? Русалонько, ти що, заснула тут? - Манька зрозуміла, кого хотіла назвати Віра. - Розслабся, в цього Нептуна, таких як ти багато. І всі напорюються на його тризуб. - з властивим їй сарказмом, посміхнулась дівчина.
- Я й не напрягалась.- відхрестилась Віра.
- Ей, ну чого ти? Все ж так добре починалось.- намагався розрядити обстановку Ігор.
- А нічого. - з ноткою ентузіазму, як здалось Ігорю, говорила Віра. -Йдем, навчиш мене плавати під водою. Я ж Русалка, а не вмію.
Та це був зовсім не інтузіазм, це говорила злість. Ні не на Назара, а на себе. Як вона могла повірити тому, кого не знала зовсім? От і маєш. Поплатилась.
Віра схопила Ігора за руку і потягла до води. До кінця дня вода так її вимотала, що сил не було не те що йти, думати сил не було. А їй і зовсім не хотілось. Додому компанія йшла вже не в повному складі. Точніше не разом. Віра йшла і трималась за Ігора. Їй було спокійно, а він ще й жартував всю дорогу так, що ні одної думки і вставити не вдавалось.
- От і відпочила. І в людях розібралась. Плідно день пройшов. - якось ніби й не до Ігора сказала Віра. Та він все зрозумів. Далі вони йшли вже мовчки.
ID:
513957
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.07.2014 00:23:04
© дата внесення змiн: 22.01.2016 23:31:06
автор: Finding Myself
Вкажіть причину вашої скарги
|
