Для тебе забував я фатерлянд
і лепетав язичієм небесним,
і з тим зійшло життя моє на безцінь
душі безрогам кинув діамант.
Я ж на тебе дивився як з за ґрат,
поштиво оком цілував і пестив,
та був тобі нічим не інтересний
і марно тратив врем’я і талант,
складаючи тобі натхненний кант.
Однак не рушив він мрійливий бездум.
Я йду від вас під три чорти - і пес вам.
Геєна, пекло, та довічний ад.
Мене було зав’язано на бант
і в кучері почеплено русяві.
Я йду від вас, немов Григорій Сава.
Іду вже. І тому безмежно рад.
Але ж коли минуть розкішні весни
й щоку бездушний фотоапарат
зів’ялу відіб’є - не плач не в лад.
Це ближиться тобі крилатий месник.
Він змусить через сльози пригадать
любов поетову, таку тобі безецну,
і хоч мене ти кликатимеш десь там
я більше не покину фатерлянд.