Я так хотіла, Ненько, щоб могла ти
Своїх дітей з колін підняти. Щоб змогла
Повести в дім, де буде син і мати,
Де вистачить всім сонця і тепла.
І ти взяла своїх дітей за руки,
Пішла до Волі, впевнено пішла.
Та в світлий День Соборності і Злуки
Не вберегла – у вічність віддала!
Як страшно, Ненько, що в твоїй родині
Так розвелось багато яничар!
Для них людина – зовсім не людина,
А для тортур і забавок товар.
Полюють скрізь: на вулицях, в лікарнях.
Суди нічні – як «трійки» в ССР.
І вже, здається, сподівання марні.
Були бандити – є такі ж тепер!
Що день новий – то падають герої.
Убивства ці підводять під «закон».
Та знай, Вкраїно, ми завжди з тобою!
Нам не закриє світла терикон!
В усіх куточках ранок наступає,
Встає до праці гордий твій народ!
І щезне тьма, і сонечко засяє,
Для щастя, миру, волі і свобод!
Марія Волинська,
Київ, 27 січня 2014 року.
