Лиш очі бачать, що весна буяє,
Що сонце в небі, що сади в цвіту!
Воскрес господь! І нам цього бажає.
Та страх несе душевну сліпоту!
Він нині з нами з вечора до рання.
Що нас чекає? Господи не дай!
Не дай убити наші сподівання
Чужинцям «братнім», що прийшли в наш край.
Я не поет. Я – представник народу.
Кричу щодень, не добираю слів!
Хотіла Волю, Щастя і Свободу,
А кличу Мир, щоб кожен зрозумів,
Що Україна – геть не на розпутті!
Вона боролась, то ж лишилась сил.
Нехай не мріє новий гітлер-путін,
Що вже її в обіймах задушив!
Нехай читає сам, і всі придворні,
Не тільки про Троянського коня,
Та про жахи середньовічні, чорні.
Від них холоне в жилах кров щодня.
Але й про те, що всіх йому подібних,
Чекав безповоротно Судний День!
Їх імена історії не гідні,
Бо цілий шлейф проклять за ними йде!
То де ж він взявсь? З якого лихоліття?
Безликий монстр, що вже приніс війну.
Великий Боже, вбережи століття!
І прибери від люду сатану!
Бо це не воїн! То бандит з дороги,
Що криється жінками і дітьми.
З кущів хапає, сіє страх, тривогу,
Готує танки, щоб нести нам «Мир».
Не Україна ми – новоросія!
Несе маразм маніакальний зброд!
Ти чуєш це – непутінська Росіє?
Хіба осліп, не бачить твій народ?
Вас там мільйони. Не ховайте лиця,
Бо в багатьох тече козацька кров!
Для України Київ – це столиця!
І зовсім не « Мать русских городов»!
А якщо вам так хочеться вважати,
То я – не проти. За одних умов:
Ми звикли в Україні Матір поважати.
Без зброї заслужіть її любов!
То ж покажіть свою любов до Світу,
І допомогу братську покажіть!
Ми хочем миру вам і нашим дітям!
Спиніть війну! І путіна спиніть!
У нас є сили, та не воювати:
Нове життя творити без біди!
У нас одна-єдина рідна мати:
Це Україна – раз і назавжди!
Лиш очі бачать, що весна буяє,
Що сонце в небі, що сади в цвіту!
Воскреслий Боже! Я тебе благаю,
Нам миру дай й духовну чистоту!
Марія Волинська,
м.Київ, 28 квітня 2014 р.
