|
Не даруй ці холодні квіти, що морозять усе кругом,
Є у тебе квартира, гроші, що прив'язують ланцюгом,
В тебе батько великий Гетсбі, мати - панна містечка
Та мені не потрібна з паперу морозно-скляна річечка.
Не даруй холодні квіти, персні, що лиш блиск мають ззовні,
Не терзай мою душу жалем, її рани і так вже невиліковні,
Ми з тобою занадто різні, ми із різних життєвих драм,
В тебе головне - гроші всесвітні, в мене - душевний храм.
Не даруй мені ці оберемки, бо вони не винні, що я байдужа,
Ти знайдеш собі пару, друже, що полюбить тебе як мужа,
Я ж дружиною бути тобі не можу, ти пробач мене і забудь,
Ми різного польоту птахи, зустрінемось може коли-небудь.
Не картай себе, ти не винен, що стежина до серця закрита,
Що промінням іншого вона дуже ніжно, палко й рясно прошита,
Я не буду дружиною тобі, вибач, прости, не кляни мене тихо,
Мені твої папірці такі чужі, мені від них у житті завжди лихо.
Забери цю каблучку, забери ці холодні з шипами квіти,
Бо я хочу тепла, хочу в небо високо від щастя летіти,
Ти ж знайдеш свою милу, одну і єдину, прийде й твій час
І народить вона тобі малу дитину, а зараз, я прошу, не плач!
Не терзай свою душу думками, не шепчи моє ім'я вночі,
Не шукай ти до серця мого найдорожчі, з алмазу ключі,
Не кажи, що стерпиться-злюбиться, бо такого не буде,
Хай душа відболить тобі, хай мене якнайшвидше забуде.
Не даруй ці холодні квіти...
ID:
517332
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.08.2014 23:38:04
© дата внесення змiн: 14.08.2014 23:38:04
автор: Alia
Вкажіть причину вашої скарги
|
