Місто тюльпанів плаче:
Сонце сьогодні не вийшло.
Надто далекі і ніжні,
Надто казково і страшно.
Вік поміж нами більшає -
Душі в очі впиваються.
Сльози стають річками
І поміж нами вливаються
В бездну протоки Босфор.
Знаєш, розмови - не вічні.
Хай нас осудить більшість!
В різних уявах Всевишнього
Ми ж бо, однаково, - грішники!
Хтось - той, Хто найдобріший,
Милостивий до людського,
Поміж ненависті інших
Нас прирік до любові.
Тому, коли у січні
Раптом розквітнуть вишні,
Місто тюльпанів втішиться
Зустріччю двох сердець:
Надто далеких і ніжних,
І цим - життям покараних.
Тим, хто землею зрічені,
Небом дано кохання...
