Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Т. Василько: ЗМІЇНА ГОРА (казка-легенда) - ВІРШ

logo
Т. Василько: ЗМІЇНА ГОРА (казка-легенда) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ЗМІЇНА ГОРА (казка-легенда)

В далеких, далеких краях, серед безмежних степiв, жили три брати. I були вони, як три краплi води, один на одного схожі. А рiзнилися лише тим, що одного звали Слаб, другого – Слад, а третього – Слав. I всi вони кохали одну дiвчину на ймення Любава. Троє до Любави прийшли, троє в коханнi освiдчилися, i кожен просить за нього замiж вийти.
    Не перший день дiвчина знає хлопцiв, усi троє любi їй, а за котрого замiж вийти – не вiдає. I говорить Любава братам: 
    – Троє вас, як три краплi води, один в одного. I вродою багаті й добротою та працьовитiстю славні. Усi троє ви мене кохаєте, i всi троє ви менi любi. А кого вибрати iз вас, кому перевагу надати, не знаю.
    I просять брати:
    – Загадай нам бажання, одне на трьох. А хто виконає його – з а того i замiж вийдеш. Нiхто з нас не образиться, якщо не йому твоїм судженим бути.
    Пристала на те дiвчина й каже:
    – Повiдав менi колись дiд, а чув вiн те вiд свого дiда, а дiдовому дiдовi його дiд оповiдав, чуте вiд свого дiда, що далеко-далеко, за степами ростуть лiси дрiмучi, а за тими лiсами лiси ще дрiмучiшi, а за тими лiсами стоять гори високi. Серцем тих гiр є гора висока. А в тiй горi є печера велика. У тiй печерi кам’яна скриня стоїть, а в тiй скринi перстень щастя захований. Хто iз вас того чарiвного персня добуде, того я своїм судженим назву.
    Повернулися брати додому i стали в дорогу збиратися.

    Першим осiдлав коня Слаб, першим i в дорогу вирушив. Доїхав до краю степу i побачив лiс дрiмучий, а на узлiссi – терем високий. Дах срiблом виблискує. А бiля терему дiвчина стоїть у платтях пишних, срiблом гаптованих. I запрошує дiвчина юного легiня у свої хороми.
    Зайшов Слаб у терем, а там стiни срiблом виблискують, у коморах рiзних наїдкiв та напиткiв видимо-невидимо. Гостить дiвчина юнака, усiм його забаганкам догоджає, у м’якi постелi спати вкладає.
    Прогостював юнак у срiбному теремi тиждень, про Любаву забув i далi мандрувати та перстня щастя шукати не захотiв. Тут вiн дiвчинi iз срiбного терему у коханнi освiдчився й попросив замiж за нього вийти.
    – Добре, – мовить дiвчина, – їдь додому та з батьком, матiр’ю i сватами повертайся.
    Осiдлав Слаб коня i повернувся додому.

    Другим у дорогу Слад вирушив. Як до краю степу доїхав, той ж терем на узлiссi побачив, з дахами срiбними. Бiля терему зустрiла його дiвчина у платтях пишних срiблом гаптованих. Запрошує дiвчина i Слада в гостi. Зайшов юнак у терем, а дiвчина i його гостить, усiм його забаганкам догоджає, у м’якi постелi спати вкладає.
Прогостював Слад у дiвчини тиждень, вiдпочив та сил набрався і став у дорогу збиратися.
    Дiвчина запитує його:
    – Чому покидаєш мене? Чи мiй дiм тобi не до вподоби, чи страви мої не смачнi, чи постелi не м’якi, чи я тобi не люба?
    Вiдповiдає їй Слад:
    – I дiм твiй менi до вподоби, i страви твої смачнi, i постелi м’якi, тiльки ти менi не люба, бо iншу дiвчину кохаю, для неї перстень щастя розшукую, тому i в дорогу далеку вирядився. 
    I поїхав Слад далi. Їде лiсом дрiмучим, буреломи долає та непрохiднi трясовини обминає. I нарешті приїхав до ще дрiмучiшого лiсу, у якому i взимку темно, бо листя з дерев тут ніколи не опадає. А на краю того лiсу стоїть терем високий, з дахами золотими. А бiля терему дiвчина стоїть у платтях пишних, золотом гаптованих, та юного легiня у гостi запрошує.
    Зайшов Слад у терем, а там стiни золотом виблискують, в коморах рiзних наїдкiв i напиткiв видимо-невидимо. Садить дiвчина за стiл юнака і від всієї душі гостить юного легіня. Їсть, п’є Слад, а дiвчина усiм його забаганкам догоджає. Коли ж наситився, дiвчина його у м’якi постелi спати вклала. Прогостював Слад тиждень у золотому теремi, про Любаву забув i їхати далi й перстень щастя шукати вiдмовився. Дiвчинi з золотого терему у коханнi освiдчився і руки її попросив.
    – Добре, – мовила дiвчина. – Їдь додому та з батьком, матiр’ю й сватами повертайся. 
    Осiдлав Слад коня i повернувся додому.

    Третiм в дорогу Слав вирушив. Як до краю степу доїхав, i вiн побачив на узлiссi терем високий, з дахами срiбними, а бiля терему дiвчину в платтях пишних, срiблом гаптованих. I Слава дiвчина у гостi запросила, в теремi за стiл посадила, стала пригощати та усiм його забаганкам догоджати, а ввечерi у м’ягкi постелi спати вклала. Прогостював Слав у дiвчини у срiбному теремi тиждень, вiдпочив i в дорогу вибрався.
    А дiвчина запитує:
    – Чому покидаєш мене? Чи мiй дiм тобi не до вподоби, чи страви мої не смачнi, чи постелi не м’якi, чи я тобi не люба?
Вiдповiдає їй Слав: 
    – I дiм твiй менi до вподоби, i страви твої смачнi, i постелi м’ягкi, тiльки ти менi не люба, бо iншу дiвчину кохаю, для неї перстень щастя розшукую, тому i в дорогу далеку вирядився.
    I знову в мандри подався.
    Їде лiсом дрiмучим, буреломи долає та непрохiднi трясовини обминає. I нарешті приїхав до ще дрiмучiшого лiсу, у якому і взимку темно. А на краю того лiсу побачив терем високий, з дахами залотими. Бiля терему дiвчина у платтях пишних, золотом гаптованих, його зустрiчає та в гостi запрошує. Зайшов Слав у терем, а дiвчина його за стiл посадила, рiзними наїдками та напитками гостить, усiм його забаганкам догоджає, а по всьому у м’якi постелi спати вклала. Прогостював Слав тиждень у дiвчини в золотому теремi й знову в дорогу виряджається.
    А дiвчина запитує:
    – Чому покидаєш мене? Чи мiй дiм тобi не до вподоби, чи страви мої не смачнi, чи постелi не м’якi, чи я тобi не люба?
    Вiдповiдає їй Слав: 
    – I дiм твiй менi до вподоби, i страви твої смачнi, i постелi м’якi, тiльки ти менi не люба, бо iншу кохаю, для неї перстень щастя розшукую, тому i в дорогу далеку вирядився.
    I далi своєю дорогою поїхав.
    Їде лiсом дрiмучим, знову буреломи долає та непрохiднi трясовини обминає. Посеред лiсу галявину надибав. На галявинi вбогу хатину побачив. Зiйшов Слаб з коня, у дверi постукав. Тут з хати дiвчина красна виглянула. Юнак i проситься до хати, щоб з далекої дороги перепочити.
    Дiвчина й мовить: 
    – Заходь, легiню, як вбогiстю не погордуєш. Чим хата багата – тим й рада. Та в хатi й вгостити нiчим. 
    – То не бiда! – мовить Слав.
    До вечора Слав до лiсу сходив та оленя вполював. Дiвчина м’яса напекла, наварила, гостя нагодувала i сама наїлася. Пiсля вечерi легiня на тверду лежанку спати вклала.
    Заснув Слав та опiвночi прокинувся. В ту нiч злива проллялася та крiзь дрантивий дах вода до хати хлинула. Дочекався юнак свiтанку, до лiсу пiшов, дерева нарубав та став хату перекривати. Упорався з роботою i в дорогу зiбрався.
    Просить дiвчина юнака: 
    – Зоставайся зi мною, дружиною доброю тобi буду. 
    – Гарна ти дiвчина, – вiповiдає їй Слав, –  та iншу кохаю, для неї перстень щастя шукаю, тому i в дорогу далеку вирядився.
Почула те дiвчина i мовить:
    – Чесний ти легiнь, за те i добра тобi бажаю. I я чула про перстень щастя. Колись моя баба розказувала. А вона те чула вiд своєї баби, а бабинiй бабi її баба оповiдала, чуте вiд її баби, що давним давно найстарiшої баби бабина баба княжною була. I покохала простого воїна – князевого дружинника. Не бажав батько з простим воїном породичатися i загадав, щоб той дружинник став до бою з Хiврою. А Хiвра – то змiя люта, що у високих горах жила i нiкого у свої володiння не впускала. I нi спис, нi меч не брали її. Вбити її мiг лише той, хто чарiвним перснем заволодiє. А перстень той лежить у кам’янiй скринi, яка у великiй печерi захована. Та печера знаходиться на вершинi найвищої гори, котра стоїть у серцi гiр. Приступити до тієї гори нiхто не мiг, бо всiх поїдала люта змiя. Але дружинник знався з волхвом. I той порадив йому кришталевого меча викувати. Тим мечем вiн заслiпив Хiвру, тодi розчахнутим деревом голову до землi припер i вирвав з її пащi отруйного зуба. З тим зубом i вернувся до князя. Але князь не дотримав свого слова i наказав щоб легiню потайки голову вiдрубали.  Так княжi слуги i вчинили. Довiдалася про те княжна, з княжих теремiв втекла та далеко від людей у темному лiсi поселилася. Взяла з собою лише зуб злої Хiври, якого з батькових палат викрала, щоб мати пам’ятку про коханого.
    Пiсля цих слiв дiвчина до хати повернулася i невдовзi винесла змiїного зуба, ліктем завдовжки.
    – Вiзьми його, – мовила дiвчина, –  може вiн тобi в пригодi стане.
    Щиро подякував Слав дiвчинi й знову в дорогу подався. Доїхав до гiр високих, на просторій галявині зупинився. Посеред галявини згарище побачив, а бiля того згарища красну дiвчину, що гiркими сльозами вмивається. Пiд’їхав до неї Слав i став утiшати.
    –  Не журися, дiвчино красна. За день-другий нову хату збудуємо. 
    Пiдвела дiвчина очi на юнака i сльози витерла. 
    Взявся Слав за роботу й за два днi нову хату збудував. Упорався з роботою, перепочив i став у дорогу збиратися.
    А дiвчина просить його: 
    – Зоставайся зi мною, дружиною доброю тобi буду.
    – Гарна ти дiвчина, – вiповiдає їй Слав, – та iншу кохаю, для неї перстень щастя шукаю, тому i в дорогу далеку вирядився.
    Почула те дiвчина i мовить: 
    – Чесний ти легiнь, за те i добра тобi бажаю. I я чула про перстень щастя. Колись моя баба розказувала. А вона те чула вiд своєї баби, а бабинiй бабi її баба оповiдала, чуте вiд її баби. Давним давно це було. Найстарiшої баби бабина баба коли молодою була, то жила у княж-градi. Брат її у княжому вiйську служив. I на свою бiду покохав княжну. I княжна його кохала. Та не захотiв князь мати зятя з простих дружинникiв. I повелiв стати до бою з Хiврою...
    I далi повiдала про те, як дружинник змiя подолав, як отруйного зуба вирвав, та про те, як князь безчесно вчинив з дружинником.
    – Тодi сестра того дружинника утекла з княжого граду i на оцiй галявинi бiля гiр Хiври поселилася, – продовжувала розповiдь дiвчина. – Лише меча кришталевого, яким її брат змiю ослiпив, з собою взяла.
    Пiсля тих слiв дiвчина пiдiйшла до старої ялицi, вийняла з дупла меч у шкiряних пiхвах i подала Славу. 
    – Вiзьми його, може, в пригодi стане.
    Вийняв Слав меча з пiхов – i вiн сонцем засяяв. Щиро подякував дiвчинi за подарунок i подався своєю дорогою.
    Заїхав у гори високi, з гори на гору перебирається та все найвищу видивляє. Аж на дванадцятий день побачив Слав гору, вершина якої, над усiма вершинами здiймалася. А потому ще довго їхав, аж доки не добрався до неї. Та коли бiля гори зупинився i глянув на її схили, то вжахнувся. На тiй горi жодного деревця, жодної травинки не росло, одне камiння її схили вкривало. На тому камiннi змiй видимо-невидимо. А в підніжжі гори, людських черепiв – не злiчити. Страшно стало Славу, але про те, щоб вiдступати, i не подумав. Зiйшов з коня, вийняв хiвриний зуб, обв’язав хустиною, а хустину ту на шию пов’язав. I тiльки до гори наблизився, як усi змiї зi страху перед хiвриним зубом у рiзнi боки розповзлися. Пiднiмається Слав на гору, а там змiї все бiльші i бiльші з його шляху втiкають та все на меншу вiдстань вiдповзають. Страшно юнаковi. Кожної митi ладен зi змiїної гори втiкати. I лише думкою про Любаву страх переборює.
    Пiдходить Слав до вершини, а там вже стометровi змiї – i лише голови вiдвертають. А бiля самої вершини тисячометрова змiя лежить, головою вхiд у печеру закриває. Ця i не думає з дороги вступатися. Став перед нею юнак, а змiя грiзно мовить до нього:
    – Поверни менi мого зуба!
    – Добре, – каже Слав, – але спершу впусти мене в печеру.
    – Ха-ха-ха! – розсмiялася змiя.
    I ще сердитіше мовить:
    – Ти не ввiйдеш в печеру i звiдси не повернешся.
    Пiсля цих слiв змiя вiдкрила свою велетенську пащу, щоб проковтнути юнака. Та Слав тут же кришталевий меч з пiхов вийняв. Заслiпив змiю його блиск i та роззявленою пащею тiльки об камiння вдарилася. Слав у ту мить в печеру вскочив i за кiлька крокiв у пiдземному гроті опинився. Посерединi того грота кам’яну скриню побачив. Тут же вiдкрив її, вийняв чарiвний перстень і на палець надiв.
    Тепер вже Хiвра була йому не страшною. I вiн смiливо вийшов з печери та одним змахом меча вiдрубав змії голову. Забилося в судорогах змiїне тiло, кров рiкою хлинула. У тiй рiцi чимало змiй загинуло, а тi що живими залишилися, розповзлися котра куди.
    Зiйшов Слав з гори, сiв на коня i в рiднi краї до Любави поспішив.
Поминув Слав гори i на простору галявину виїхав, де нещодавно на згарищi бiднiй дiвчинi хатину будував. Та замiсть убогої хатини пишний терем побачив. Тут красна дiвчина вийшла, юного витязя з перемогою привiтала.
    Коли Слав до другої хатини пiд’їхав, i там терем побачив. З нього красна дiвчина вийшла, юного витязя з перемогою привiтала. Приїхав Слав до того мiсця де терем стояв з дахом золотим, то вбогу хатину побачив. Вiдчинив дверi, а там – змiя десятиметрова. Запалив юнак ту хатину, а сам далi подався. Виїхав з дрiмучих лiсiв на край степу широкого i там замiсть терему високого зi срiбними дахами, вбогу хатину побачив. Вiдчинив Слав дверi тiєї хатини i побачив у нiй змiю семиметрову. I ту хатину запалив.
    А коли степом їхав, батька, матiр та рiдних братiв зi сватами зустрів, що на сватання поспiшали. Розповiв їм свої пригоди, про дiв-змiй правду повiдав. I про дiвчат красних, якi допомогли йому Хiвру подужати, розповiв. Брати, звiсно, до красних дiвчат помандрували, а Слав додому повернувся 
    ... Приїхав Слав додому та мерщiй до Любави перстень дарувати. Та не персню радiє дiвчина, а своєму судженому. Тут i про весiлля домовилися.
     А невдовзi брати додому повернулися та красних дiвчат з собою привезли. Усiм синам батьки весiлля справили. Пiсля весiлля Любава у домi Слава зосталася, а Слаб i Слад у краї своїх дружин перебралися, щоб дрiмучi лiси i високi гори обживати.

ID:  523927
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 16.09.2014 23:44:52
© дата внесення змiн: 16.02.2017 11:01:47
автор: Т. Василько

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (831)
В тому числі авторами сайту (3) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

svitoch, 17.09.2014 - 21:57
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:57
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:57
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:57
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:56
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:56
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:56
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:56
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
svitoch, 17.09.2014 - 21:55
Дуже цікаво. Нехай завжди перемагає чесність, добро та любов! 31
 
Микола Серпень, 17.09.2014 - 18:58
Гарна казка, видно Ви з глибокого джерела черпаєте такі перли... 12
 
Сокольник, 17.09.2014 - 01:23
friends То за дівчат! За гарних!
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: