|
Я пам'ятаю її ніжні плечі, які так часто огортав я - її улюблений червоний плед. Вона обожнювала тихими зоряними вечорами сидіти з філіжанкою кави на підвіконні, даючи можливість обіймати себе повністю. Тепло її тіла завжди зливалося із моєю м'якістю. Пам'ятаю як одного разу моя власниця - Світозара, запросила до себе в гості дощ, так-так, саме дощ. Ми разом танцювали під шаленими каплями і раділи. Я відчував тремтіння її тіла, яке було таким прохолодним ззовні та таким гарячим у душі. Я завжди відчував її душу, адже ми стали такими рідними за ці роки. З кожним днем наш зв'язок лише міцнішав. Світозара завжди була поряд зі мною, навіть тоді, коли я лежав у шафі, а вона була на роботі.
Зараз заплакав би, але не маю сліз, адже згадуючи усі хвилини проведені разом, я сумую за нею. Познайомився я вперше з рижоволосою дівчинкою взимку, коли їй виповнилося 15 років. Пам'ятаю, як вона вперше взяла мене до рук, і притисла до серця. Відтоді ми із нею пережили багато моментів: сумних і радісних, загадкових і жорстоких, ніжних і сльозливих... Все ділили на двох, адже так було легше переживати усе, що відбувалося протягом кожного дня. Її усмішка, її сльози, її зовсім тендітне і крихке тільце... Разом ми прожили своє десятирічне життя, яке було найдовшим для нас обох. Шкода, що я не можу піти вслід за своєю Світозарою... Востаннє я був поряд 13 лютого цього року, адже вона довго просила чоловіка принести мене у лікарню, в якій лежала уже півроку. До цього дня ми не бачилися рівно 10 ночей, 20 хвилин, 13 секунд... Я огорнув її неначе вперше, я намагався віддати їй усе своє тепло та що там говорити, я був ладний життя віддати за неї, але тут я був безсилий... День за днем, ніч за ніччю вона догорала як свічечка, а я все грів її з надією на те, що знову побачу її усмішку і не відчуватиму її тілесного і духовного болю... Її останні хвилини я ніколи не забуду, як і ніколи не побачуся із нею... Отут, на смітнику величезного міста, я вже три дні існую без неї і прагну своєї смерті... Після того, як вона стала ангелом, її чоловік, який і без того ненавидів мене, тепер мав змогу позбутися під приводом того, що я дуже нагадую йому кохану дівчину.
Світозаро, моя мила Світозаро, як же мені хочеться знову доторкнутися до твоїх плечей, огорнути тебе із ніг до голови, відігріти твої завжди холодні ніжки і рученята, відчути солоні краплі твоїх сліз на собі та подутися трішки на тебе за вкотре пролиту каву. Краще б ти сотню разів обпекла мене гарячим цим напоєм, але була жива. Знаєш, саме ти навчила мене бути живим, бути потрібним... Саме ти навчила віддавати, не потребуючи взамін. Саме ти часто повторювала фразу: "Коли ти даруєш радість людині, ти відчуваєш себе ще щасливішою за неї." Так, моя люба, я відчував радість тоді, коли робив тебе щасливою. Пам'ятаєш, як ми загадували бажання, коли падала зірка? А як ми оплакували твоє перше кохання? А як ми грілися зимовими вечорами? А як ти вперше говорила про свого чоловіка? Як жалілася мені? Всього і не розповісти. Ці спогади є в мені, а також десь там у небесах у твоїй душі... Люблю тебе, моя риженька Світозарочко!
ID:
524144
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.09.2014 01:19:19
© дата внесення змiн: 18.09.2014 01:19:19
автор: Alia
Вкажіть причину вашої скарги
|
