Позавчора, здається, що це було позавчора, я був приголомшений публікацією Яни Сілецької-Васильєвої про те, що поетеса нашого Клубу, яка ховається під псевдо "Вразлива", видала збірку своїх творів, яка на 80% була крадіжкою. Наводився довгий список авторів, які повинні були знати, що їх твори побачили вербальний світ (збірник віршів), а не віртуальний (наш Клуб) під іншим іменем. Я миттю відреагував на це у коментарі, як і інші колеги по Клубу, але добу ніяк не міг заспокоїтися. Нарешті сьогодні вирішив ще раз прочитати наведений список і прочитати вкрадені твори - адже кожний з нас має свою тематику і свою манеру, тому, наприклад, твори В. Назарук (у нього було вкрадено аж 3 вірша!) не можна переплутати з творами той же Вразливої. Але мої наміри виявилися нездійсненими, бо виявилося, що автора на ім'я Яна Сілецька-Васильєва вилучено із Клубу.
У зв'язку з цим виникає два питання:
1. Якщо Яна Сілецька-Васильєва сказала правду, то чому зникло із шпальти Клубу її твердження?
2. Якщо Яна Сілецька-Васильєва навела поклеп на таку собі неймовірно талановиту поетесу, то чому зникло із шпальти Клубу її твердження?
Відсутність відповідей на ці питання примушують багато про що задуматися, але є одне питання, про яке, судячи з усього, автори нашого Клубу не думають, чи мало думають, чи взагалі не беруть до уваги.
Справа в тому, що Клуб є віртуальним утворенням, як і все, що існує в Мережі (в Інтернеті), в якому ми, автори, проявляємо свою суто вербальну творчість. Відбувається перетин Вербального і Віртуального, а це різні іпостасі Інформації.
Будь-яка творчість будь-якого митця, живописця чи графіка, скульптора чи дизайнера, письменника чи поета тощо, які споконвіку виконували свою творчість в межах суто реального/матеріального світу, упорядковується законами про авторське право, яке в різних країнах захищається, хоча і з різною ступеню Захисту. При цьому ми маємо декілька ситуацій, які показують ступінь небезпеки втрати авторського права:
- КРАДІЖКА. Це коли твір банально крадеться у авторів. Наприклад, відомий випадок, коли промисловий шпигун вкрав кальки з паризького дому моделей нового одягу і він був викинутий на світовий ринок азійською фірмою раніше за французів.
- ПЛАГІАТ. Банальне привласнення чужого твору - дивись визначення у Вікіпедії. Від банальної крадіжка він відрізняється тим, що має багато форм існування. Наприклад, в Радянському Союзі звичним явищем було коли начальник поступово витісняв виконавців і фактичних авторів Чогось, та виявлявся автором Цього. Можна пригадати видатних письменників Брежнєва та Януковича, яким книжки писали "чорні раби" за гонорари. Зараз аналогічно пишуться кандидатські та докторські дисертації.
- ЕПІГОНСТВО. Це витончений взірець поєднання перших двох форм, коли фактично нібито нічого і не вкрадено, але фактично виконаний переспів якогось видатного твору чи манери, чи техніки тощо. Епігонство теж має багато форм. Досі пам'ятаю, як дуже давно потрапив в Ленінграді (тепер це - Петербург) на виставку дипломних робіт майстерні видатного російського живописця Мойсеєва - до десяти робіт було виконано в манері Метра, навіть тематика була в межах його Творчості.
При бажанні, враховуючи, що закони все ж таки захищають авторське право, можна вступити у нерівну боротьбу за свій пріоритет чи за свою гідність, тим більше, що часто-густо в нашому світі це тепер гарно пов'язується з грошима, навіть виграти справу, але все це втрачає зиск коли ми входимо у Віртуальне поле, тому що ми потрапляємо в зону, де фактично сама суть існування Мережі обумовлює принципово інше відношення до Авторства - автор, який розміщує свою творчість в Мережі, повинен розуміти, що після цього він фактично втрачає своє авторство, бо його роботу завжди можна без його відома тиражувати і навіть видавати у вербальній формі.
Зрозуміло, що більшість із нас показує свою творчість в Клубі тому, що не має іншої можливості сказати про себе чи про свою творчість. Я, наприклад, десятиліттями писав вірші суто для себе, бо для мене це була одна із форм емоційної самодисципліни, наряду із малюванням. Тепер, коли мені багато років і коли я не знаю коли саме приєднаюсь до Більшості, я прийняв переконання моїх близьких робити таку віртуальну публікацію. До того ж з'явилося відчуття, що я немов собака на сіні - а раптом комусь буде приємним познайомитися із моєю творчістю. При цьому я добре усвідомлюю, що те, що я проявляю на шпальтах Клубу, фактично втрачає жорстку прив'язку до мене. Але все це - суто моє, персональне. Щось подібне про позиції інших авторів мені сказати тяжко.
Але я переконаний, що випадок, який був проявлений Яною Сілецькою-Васильєвою, незалежно від конкретної відповіді на два питання, які я поставив вище, повинен примусити кожного автора гарно усвідомити, що прояв його творчості в Мережі автоматично ставить його творчість під загрозу Крадіжки чи Плагіату (дехто із авторів навіть пишається. коли його переспівують епігони!).
Є ще один момент, про який мало хто думає,: "А яка головна Мета появи Мережі?" Мені хочеться поговорити на цю тему, але при умові, що цей мій текст проявить таку потребу для моїх колег.
З повагою до всіх
Левчишин Віктор.
ID:
526267
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.09.2014 18:58:18
© дата внесення змiн: 27.09.2014 18:58:18
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
