Що, кохана,
відбувається між нами,
Що за темінь
прагне, люба,
розлучити нас?
На надриві серце,
розум мій на зламі –
Не сприймаю
і не вірю -
хай не все гаразд.
Я встелю́
увесь твій шлях,
Богине, квітами,
Щонайкращими,
твоєї вроди гідними,
Щоб вибоїнами,
ними перекритими,
По житті
ти м’яко крокувала,
рідная.
Я суворо
пильнуватиму
щоб свіжими
Були за́вжди
килими́
живі квітучії,
Твоя аура
щоб пахощами ніжними
Відокремила би нас
від світу злющого.
Ти мені довірся,
руку ти мою візьми.
Разом ми – це цілий світ.
Самотні – між людьми....
2007
...ну... якщо чесно,я боюся зустрічі з асфальтом лицем-до-лиця,тому волію щоб мені не кидали під ноги... Тим більше,у районі,де я мешкаю,стільки вибоїн,що квіткова індустрія загнеться...
Юрij Бyжaнuн відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тоді чи не варто вибоїни перетворити у квітучі клумби? - Кажуть - непоганий засіб від асфальтної хвороби
З ким не буває... 
