Коли осінь прийде, всі пташки відлетять у вирій.
Лиш одна залишУсь в цьому місті загублена я.
І зігріють мене тільки вічно-німі паралелі,
Розмірено-тихого плину життя.
Коли осінь прийде, люди вдягнуться в пальта.
Будуть кутати душі теплим в*язким шарфом.
Ти згадай мене, десь прочитавши на шпальтах,
Ту з навічно-відсутнім стільниковим зв*язком.
Коли осінь прийде, небо стане хронічно хворим,
Сірим, кволим, з нежитьом замість дощів.
Будь для мене сонцем - сильним і трішки суворим,
Щоб губи горіли від натхненних тобою віршів.
