Вже надворі жовтень, листя опадає…
Вже дощем холодним – сіється журба.
Чом тебе, кохана, поряд я не маю,
Чом в ранковім злеті пісня пропада?
А без тебе, люба, а без тебе, мила,
Сяйво світу білого в серці не цвіте.
І хоч щира осінь все озолотила,
Та без твої усмішки – все не золоте.
Ох, якби ж ти знала, ох, якби почула,
Скільки за тобою я днів провів сумних,
Може б в мої днини знову повернулась,
Може б сині весни вернулися до них.
Та надворі жовтень по садку кружляє,
Розсипає щедро жовту заметіль.
Твої милі весни з криком відлітають.
Як летять у вирій птиці – журавлі.
Я тебе зустріну – ніби випадково.
Хоч нагоди слушної я шукав давно…
Щоб хоча б почути твоє миле слово,
Щоб мені заглянуло сонце у вікно.
1 жовтня 2014 р.