В небі сонечко сіяє,
Ластівка щебече.
Грає вітер із травою
Й обіма за плечі.
Плаче неня Україна
І сліз не шкодує
Бо сини її рідненькі
Її позабули.
Плаче поле жовтооке
І Дніпро глибоке.
Все що було українське
Забуло про спокій.
Помирають традиції
І шану втрачають,
І вже скоро українці
Москалями стануть
Нам вдалось запанувати
І славу здобути,
Але, певно, не судилось
Україні бути.
Вже немає в Україні
Тих ланів широких,
Що оспівував Шевченко
В віршованих строках.
Не всіхається вже сонце,
Пташка не щебече,
І трава із вітром більше
Не заводить речі.
І питають козаченьки:
"За що ми вмирали?
Чому діти українскькі
Москалями стали?"
Але відповідь не чують,
Бо її немає.
Не знають діти українські
І народ не знає.
Та я все ще сподіваюсь,
Я маю надію,
Що народ наш український
Стане до дїї.
Ще засяє наше сонце
І пташка заграє,
І траву за плечі вітер
Ще пообнімає.
Все що є в нас українське-
На нашому боці.
Запануєм ще ми браття
У своїй сторонці!
