Летів крізь хмари
Смарагдовий дракон.
Летів в небесні далі,
Хвостом торкався крон.
Летів все вище,
Щоб відчути,
Що сонце ближче,
І щоб вільним бути.
Окови міцні
Вже дракона не держать.
Про волю всі дні
Його мислі бентежать.
Як жити на волі?
Не скажуть про це
Ні дерева голі,
Ні он те озерце.
Тож злякався дракон
Цих просторів навкруг
І спустився між крон,
Роззирнувся довкруг.
Підлетіла до нього
Пташина мала
І спитала, для чого
Доля крила дала.
Дракон тоді каже:
«Не знаю для чого.
І хто ж мені скаже:
Жити для кого?»
«Крила – це воля твоя,
Любий друже.
Це дар життя,
Він потрібен всім дуже.
Крила – це мрії твої
І бажання.
Крила – це злети нові
І єднання.
Єднання з природою
І душею своєю.
Крила є вродою
І силою твоєю.
Лети в блакитну даль,
Не бійся новизни.
Велетом духа стань,
Усе від життя візьми».
«Спасибі, пташино,
Ти мудро все кажеш.
Я візьму й полину,
Мене в небі побачиш».
Піднявся дракон,
Розпростер свої крила.
Злетів вище крон
І у небо полинув.
І так йому добре,
І вільно так стало.
Нарешті відчув те,
Що птаха казала.
Не буде боятися
Вже більш цей дракон
Високо піднятись,
Бо життя – це не сон.
Летів крізь хмари
Смарагдовий дракон.
Летів в небесні далі,
Хвостом торкався крон.
Летів все вище,
Щоб відчути,
Що сонце ближче,
І щоб вільним бути…
