Я міг напевно вже годину спать
в твоїх обіймах, на м`якій перині,
та запізнився, бо під листопад
попав густий, вербово-тополиний.
І поки я дивився на листки,
які летіли з дерева у прірви,
позабував: коли хотів і з ким
я стать близьким, піти до кого в прийми?
Я міг напевно на життя все стать
тобі коханим, рідним і єдиним,
та запізнився, бо під листопад
попав густий, вербово-тополиний.
І поки я дивився на листки,
які летіли з дерева на клумби,
позабував: коли хотів і з ким
я стать близьким? Я був таким бездумним.
А ти чекала. Ти втомилась ждать.
Я не приходив, бо під листопад...
Закрила двері, вікна, очі, душу.
Тебе їх відчинити не примушу,
я розумію: ти втомилась ждать.
То забери й сльози палку перлину,
я не приїхав, бо під листопад
попав густий, вербово-тополиний.
10.2009
