Якась прадавня туга тисне груди,
Годинник стугонить, мов метроном,
Журливо-сіра мряка за вікном,
І вітер монотонно виє: "Грууууууудень..."
Озеро суму й меланхолії ріка
Накочують свої молочно-білі
Запаморочливо-невідворотні хвилі,
І до полиці тягнеться рука.
Книжки, старі дитинства побратими, -
Час поруч з вами не минув дарма:
Ремарк, Булгаков, Кіплінг та Дюма
Допомагали перебути зими.
Він відкриває жовті сторінки,
Одягнені в зелену обкладинку,
І оживають образи в будинку
З ремаркової легкої руки.
Про дружбу, про любов - найбільше з див,
І привиди війни, немов химери.
Аж ось - між сторінок листок паперу,
Де по-дитячому наївно виводив
Він олівцем: "Дідусю Миколай,
Я чемний був і слухав маму з татом,
Тому я хочу зовсім небагато -
Лиш автомат у подарунок дай!
Такий, як справжній, щоб я біля хати
Міг з хлопцями пограти у війну,
А також щоб міг дівчину одну
І своїх друзів завжди захищати."
Ось погляд зупинився і завмер,
Де на стіні висить зім"яте фото:
Три вірних друга з однієї роти
Залізли залюбки на БТР.
Смішний Петро і безтурботний Васька
Щось наче роздивляється в траві,
Такі веселі і такі... живі
Під смертоносним небом Іловайська.
Щемить у грудях від численних втрат.
Він тихо видихнув слова, немов зізнання:
- Ось як збулось оте моє бажання,
Бажання мати справжній автомат.
Великолепный сюжет. Это вы к ноябрьскому конкурсу написали? Как вы мастерски обыграли, по-сути трагичную историю, вплели в воспоминания и трепетно так прошлись по ней ... Очень понравилось, чутко, адекватно, актуально, правдиво и неуязвимо для показательного примера жизненного парадокса, бумеранга времени ...
Удачи вам!
Сиануквиль відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Да, в альманах "Листи до Миколая", если Вы это имели в виду. Большое спасибо, весь вечер просидел над сюжетом стихотворения, зато когда определился - писалось очень легко!
Спасибо огромное за такое множество лестных эпитетов!
