« Любовная лодка разбилась о быт...»
В. Маяковський
На те вони і є – пенати,
аби до істини ішов,
що можна цілий світ обняти,
якщо у серці є любов.
Тоді це є твоя обитель
і духу, й сили, і снаги.
І все, що маєш як учитель,
охороняють ці боги.
І все, що маєш як мужчина,
і сад, і чадо, рід і дім –
тобі належать і по чину,
і за призначенням твоїм.
Але мовчить біблійний митар.
Є монастир і є устав...
«Своїй душі» достойний лицар
коли своє не дарував?
Байдуже, що її минуле
снують роками павуки.
Оберігає Маріула
від циганят свої кутки.
І залишається чекати,
аби у іншої знайшов
усе, що не завоювати
без віри у свою любов.
Та де й коли її зустріти
у цьому вихорі життя,
аби і душу обігріти,
і запалити почуття?
І серце анемічно б’ється.
Бо хто почує в унісон
нове й забуте інтермецо,
що відлунало, наче сон?
І гріє лиш одне на світі –
далекі ангелята – діти
і одомашнене єство,
яке уміє і любити,
і дозволяє володіти
тим, що дарує божество.
Стиль Ваш я впізнаю вже поміж десятків авторів.
Пишете Ви добре, тому хвалити більше не буду, щоб не повторюватись.
Стосовно "Пенатів"... Я просто всім серцем побажаю, щоб в Ваших пенатах звучав щасливий сміх.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Коли говорять про знайомий стиль, я починаю підозрювати, що теж повторююсь. Та всі ми пересмішники перш за все самих себе.
В точку, Ігоре! 
